У мальовничих українських Карпатах, що потопають у зелені гірських лісів і блакиті озер, живе самобутній і неповторний народ, вже не одне десятиліття викликає інтерес культурологів та істориків. Це гуцули. Що ж це за люди? Коли з'явився народ і що виділяє його серед безлічі інших? Давайте краще «познайомимося» з ним.
Яремчанський костел можна тепер побачити на численних світлинах та поштівках австрійського та польського періодів, порівняти його вигляд у різних відтинках часу, розглянути постаті місцевих жителів на фоні цієї культової будівлі та її інтер’єр. Старші люди пам’ятають красиву, стрімку культову споруду, яка, мов птах, рвалася в небо.
Площа під забудовою була невелика, але звідки брався отой простір всередині костелу, яким чином крізь високі вузькі вікна заглядало півнеба і сонячні промені золотили білі стіни, – цього ніхто не знав. Божий дар митця високої проби мав архітектор, професор Львівської політехніки Тадеуш Обмінський.
З 1898 року в Яремчі функціонувала невелика дерев’яна католицька каплиця, зведена у візантійському стилі. Із зростанням населеного пункту вона не могла вмістити всіх бажаючих слухати слово Боже. 23 липня 1901 року часопис «Руслан» інформував читачів, що в Яремчі розпочинається будівництво костелу вартістю 16000 золотих ринських.
На південь від Яремче на відстані 27 км знаходиться село Татарів. Перші згадки про село датуються 1671 роком.
Назва села нагадує про великий напад татар на село. До цього село мало назви Прутець і Белзець. Після руйнівного нападу татар на село у 1673 році отримало свою теперішню назву. Село стоїть на роздоріжжі — одна дорога веде через Яблуницький перевал на Закарпаття, інша — через Верховину на Косів.
Саме через стратегічне положення у Першу та Другу світові війни за село велися запеклі бої. Про події Першої світової війни нагадує австрійський меморіал загиблим за Татаровом. Про події Другої світової війни — назва Кремінці, яку радянська влада дала селу на честь лейтенанта Кременця, що загинув у 1944 році у боях за населений пункт. Село майже дощенту було зруйнованим під час І світової війни. До 1927 року Татарів був присілком Микуличина. Лише у 1992 році повернуто стару назву Татарів.
Україна настільки різноманітна, що не втомлюється дивувати і захоплювати. В різних її куточках велика кількість цікавих місць, наприклад, Карпати – наша гордість, місце, в яке завжди хочеться повертатися. Знову і знову!
Коли б ви не приїхали в Карпати, вас радо зустріне чисте гірське повітря, бурхливі потоки і синіючі вершини гір.
Карпати – гірська система в Центральній Європі, що займає 188 тисяч квадратних кілометри. Гори поділяються на Південні, Східні, західні Карпати. Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення і мають вік понад 25 мільйонів років.
Місто Яремче пов’язано з іменем легендарного народного героя Олекси Довбуша та його побратимів Василя Баюрака з Ямни та Павла Орфенюка з Дори.
25 серпня 1896 року створений туристичний клуб «Клуб Яремчанський». Силами клубу маркувалися стежки для прогулянок в гори, зроблено сходинки до водоспаду «Пробій», визначено місця для риболовлі. «Клуб Яремчанський» робив все, щоб привабити відпочивальників і відділити Яремче від Дори.
Перлиною Карпат називають Яремче та прилеглі до нього райони не даремно. Екзотичні ландшафти, цілющі джерела, чудові пам’ятки архітектури, давня і цікава історія краю, самобутня культура та мова щирих гуцулів зробили Яремче найвідомішим туристичним центром на Прикарпатті. Акуратне європейське містечко зі своїми звичаями і традиціями приваблює круглорічно тисячі вітчизняних та зарубіжних туристів. Найбільш магічними місцями є водоспад «Пробій» на річці Прут, камінь та скелі Довбуша, унікальні відслонення на правому березі Пруту, за якими можна відслідкувати складний і тривалий процес формування ще зовсім молодих Карпатських гір.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун.
І земля здригалася. Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби – череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами, А птиці!, тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах.
Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого! Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у сріберному кріслі. На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові.
