Тэг: яремче

Околиці Яремче: Стежка Довбуша

На високій полонинці ізродили рижки, а ци підем, пане брате, навесні в опришки?
В вробімо топірчики, із самої міді, як підем в опришки, не зазанаєм біди!
(з книги Г.Хоткевича "Камінна душа")


Карпати важко уявити без Довбуша. Він буде з Вами завжди поруч. Від неньки Чорногори до скель в Бубнищі лунає слава про ватажка опришків. Скрізь де ступала нога славного легіня Олекси Довбуша, залишилась історична згадка. Одним із таких місць є художньо-меморіальний комплекс "Стежка Довбуша", що знаходиться  неподалік міста Яремче, в межах Карпатскього Національного природного парку.


Помітним орієнтиром цього місця, є Камінь Довбуша, який знаходиться на виїзді з міста в сторону Яблунецького перевалу, який лежить самотньою брилою серед зеленого лану над прірвою річки Прут.  За місцевими переказами, ця брила має відношення до місцевого народного героя Олекси Довбуша, який у 16 столітті наводив жах на місцевих панів. Ніби це Довбуш кинув сюди цю каменюку,продемонструвавши неабияку силу та спритність. Те,чим займався Олекса Довбуш, сьогодні прийнято називати тероризмом. А самі загони Довбуша та його побратимів-опришків сьогодні б назвали незаконними банд формуваннями. Однак,населення його любило за те, що в більшості випадків опришки захищали простих селян від свавілля місцевих феодалів. 


Невеличка історія про Яремче

Яремче – колиска сонця, дощу, вітру і снігу дім.


Колись це був ліс, де ходив Олекса Довбуш з вірними опришками, а сьогодні тут місто. Мальовничий куточок України, туристичний центр Івано-Франківщини, центр "зеленого" туризму Прикарпаття, обличча гірськолижної країни Буковель це – Яремче.


Воно завжди вабило романтичних і закоханих, сильних та відважних у подорож за новими враженнями, почуттями, душевним спокоєм та відпочинком. Багато чудес нерукотворних чекає на Вас у цьому незабутньо–прекрасному куточку земної природи, що продовжує чарувати і надихати не одне покоління. Гори – величномовчазні та суворопрекраснi, чекають на своїх "підкорювачів", а Яремче стане для Вас тим прихистком з якого розпочинається дорога у світ чудес Українських Карпат.


Кам'яний залізничний міст-віадук у Яремче

"Желізниця зо Станіславова через Воронєнку на Угорщину 
має отворити ся дня 16 падолиста сего року. Тепер будує
ся на її шляху величезний міст над рікою Прут, коло Яремча.
Склепіннє того моста буде на 65 метрів широке, одно з
найширших на цілому світі. Міст буде з каменя, а не з
желіза, як звичайно по желізницях бувало."

рік 1894, 18 червня


Кам'яний залізничний міст-віадук у Яремче

Гуцульський сувенірний ринок в місті Яремче

Яремче без сумніву є центром гуцульських ремесел і про це знає кожен. Гуцули - це давня, і в одночас цікава етнічна група українців, самобутня культура яких відома далеко за межами України. Місто Яремче пишається тим, що на його території знаходяться чудові сувенірні ринки, де можна знайти найцікавіші дрібниці на довгу і добру пам'ять про Яремче.


У Яремче діють два сувенірні ринки, на яких можна віднайти цікаві дрібнички на спогад про Карпати і , привести близьким та друзям атрибути гуцульської культури і побуду.

Історія Яремчанщини

ІСТОРІЯ МІСТА ЯРЕМЧЕ


Перлиною Карпат називають Яремче та прилеглі до нього райони не даремно. Екзотичні ландшафти, цілющі джерела, чудові пам’ятки архітектури, давня і цікава історія краю, самобутня культура та мова щирих гуцулів зробили Яремче найвідомішим туристичним центром на Прикарпатті. Акуратне європейське містечко зі своїми звичаями і традиціями приваблює круглорічно тисячі вітчизняних та зарубіжних туристів. Найбільш магічними місцями є водоспад «Пробій» на річці Прут, камінь та скелі Довбуша, унікальні відслонення на правому березі Пруту, за якими можна відслідкувати складний і тривалий процес формування ще зовсім молодих Карпатських гір.

  

Легенда про Яремче та Карпати

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун.

 І земля здригалася. Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби – череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами, А птиці!, тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах.

Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого! Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у сріберному кріслі. На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові.